Цю роботу присвячено всім, хто зараз не має своїх близьких людей поряд та відчуває дистанцію у фізичному та емоційному сенсі. Пропоную вам сісти зі мною в потяг та уявити, як ми разом долаємо цю дистанцію.
День 2. 13.09
Зараз я у Львові. Переїхала сюди 8 березня 2022 року потягом з Одеси. Я не відчуваю себе тут так само, як вдома.
Коли я гуляла вузькими і шумними вулицями Львова, я буквально бачила цей шум і розуміла — це не моє місце. Воно таке дивне і незнайоме для мене, не схоже на жодне з місць, де я жила і працювала до того. Для мене дуже важливо відчувати оточення і грати з його межами і поверхнями, щоб робити свою мистецьку роботу. Тут я все ще відчуваю себе чужачкою.
Я, насправді, не розумію, чи це те, що я перебуваю у тривожному стані вимушеного переміщення, чи через ці холодні стіни будівель і нагромадження маси людей на вулицях.
Коли я гуляла з диктофоном, я втомилася. Це було щось таке, як уві сні, коли намагаєшся щось зробити, але не можеш підняти руки. Коли намагаєшся відкрити двері, а ручка сиплеться крізь пальці, наче пісок.
Але я хочу прокинутись.
День 3. 14.08
Зрештою, я все таки вирішила спробувати найгірший досвід слухання навколишніх звуків, прокладаючи свій маршрут крізь найгучніші (в усіх сенсах) місця дорогою до нашої львівської майстерні (декілька з цих точок я проходжу щодня).
Тож я ввімкнула пряму трансляцію і вийшла. Перші хвилини мого шляху проходять тихою вулицею, де я зараз живу — Івана Вишенського, сюди гамір міста майже не просочується. Але далі я виходжу на голосну дорогу, що підхоплює мене, як бурхливий потік гірської річки, і збиває з ніг тисячами джерел звуку: трамваї, машини, автобуси, вуличні ліхтарі, різні люди, плач немовлят, і все це продовжується нескінченним потоком шуму.
Мені також дуже пощастило впіймати дві сирени повітряних тривог (спасибі нашим емансипаторам!)
Я пройшла весь маршрут туди та повернулась додому. Але, прийшовши, усвідомила, що захворіла.
Я розумію, що мені потрібно це подолати, але тут потрібна сила. Мені потрібно, щоб зі мною були найближчі люди, але вони на відстані. За ці місяці Я стала домом для себе, але Я не існую без сім'ї та друзів. Це житло в мене теж забрали.
День 4. 15.08
Мені дуже сподобалося слухати запис свого стріма. Цей переривчастий нойз, який загадковим чином передав моє враження ще краще, ніж я могла б уявити. Але в місто я більше не піду. Цей довід мене знесилив, тому я б не хотіла траслювати його в маси.
Вчора після прослуховування я відчула, що таке стрім, особливо коли інші люди мені розповіли, що були зі мною в певні проміжки часу. Це схоже на відео, але більш абстрактно. Мені особисто це ближче.
Далі я почала уявляти, як було б добре роздати моїм близьким та друзям по такому стрімбоксу і спілкуватися через такі непередбачувані звуки навколишнього середовища. Але, на жаль, найближча мені людина наразі не може передавати звуки навколо себе та своє місцезнаходження. Тому єдиний шлях налагодити стрім-канал з ним — матеріалізувати зв'язок в потяг, який нас поєднає.
day 2. 13.09
I'm currently in Lviv. I moved here on the 8th of March 2022, traveling by train from Odesa.
I don’t feel the same here as I did at home.
When I was walking into the narrow and loud streets of Lviv I thought - ‘It’s not my place’. It’s so weird and unfamiliar in comparison with the places I used to work and live in. For me, it’s so important to feel my surroundings and to play with their edges in order to make my artistic work. Here I still feel like a stranger.
I don't actually understand if it’s because of being in this uncomfortable state of displacement, or whether it's because of the cold walls of buildings and masses of people on its streets.
When I walked with my recorder, I became tired.
It was something like the way you feel in a dream when you try to do something but can't raise your hands. When you try to open the door but the door handle has disappeared.
But I want to wake up.
day 3. 14.09
I decided to try and make the worst possible listening experience by walking through the noisiest and most annoying places on the way to my studio (the route that I take every single day).
So, I put on the live stream and went out. The first few minutes of my route are on the quiet street where I live (Ivana Vushenskogo), where fewer noises from the rest of the city can seep through. From there, it was a long journey with thousands of competing sound sources - trams, cars, buses, street lights, different people, crying babies. All of these, for me, became an endless flood of noise. You can hear it directly in my recording (#1).
I was also very lucky to capture two alarms sounding (thanx to our emancipators!),
so I made my way back home, where I then started to feel sick.
I understand that I need to go through this, but I need a force. I need my closest people to be here with me, but they are currently at a distance. During these months I have become a home for myself, but I feel that I don't exist without my family and friends. This home has also been taken from me.
day 4. 15.09
I really enjoyed listening to the recording of my stream from last night for a long time. This fitful noise mysteriously explained my impressions even better than I could have imagined. But I will not go to the city again. This experience has exhausted me, and I would not like to broadcast it to the masses.
Yesterday, after listening, I clearly felt what a stream is, especially when other people told me that they were talking to me at certain intervals. It's like a video, but more abstract. It feels closer to me personally.
then I began to imagine how good it would be to distribute streamboxes to my relatives and friends and communicate through such unpredictable sounds of the environment. But unfortunately, the closest person to me cannot currently transmit the sounds around him and his location.
Therefore, the only way to establish a stream channel with him is to materialize the connection into a train journey that will connect us.
ПРО ХУДОЖНИЦЮ
ABOUT THE ARTIST
Ксенія Щербакова (1999)
рідне місто - Київ
перукарка, мультимедійна художниця, дизайнерка одягу, музикантка
Зараз я працюю над чотирма своїми головними проєктами.
Основний з них – спільна студія вимушених переселенців “ОСРЗ-4”,
другий — перформативна перукарня “райський рай”,
третій — треш-ательє circulation of infernation,
а також мій новий музичний проект — vixiii.
До широкомасштабного вторгнення я жила в Одесі. Останні два роки я була резиденткою Одеської спільноти художників ОСРЗ-2 на колишньому судноремонтному заводі. Зараз ми живемо на заході України, у Львові, і разом з іншими художниками ОСРЗ-2 підтримуємо артистів-переселенців. Самостійно навчалася перукарському мистецтву та шиттю одягу.
В основі майже всіх моїх робіт лежить краса змін, метаморфоз. Середовище відіграє важливу роль у моїй роботі. Реальність оточення стала для мене тим, що я намагаюся осягнути.
behance:
https://www.behance.net/raiskii_raiiii
soundcloud:
soundcloud.com/xraketa-568352160
Shcherbakova Kseniia (1999)
hometown - Kyiv
hair designer, clothmaker, costume designer, digital artist, musician
Now I’m working on four of my main projects.
the main one is a collaborative studio for the forced displaced artists “OSRZ-4”
the second is a performative hair salon - raiskii raiiii (paradice heaven)
the third is trash atelier - circulation of infernation
and my new music project - vixiii
Before the russian invasion, I lived in Odesa. During the last 2 years I was one of the residents of the Odesa community of artists OSRZ-2 on the former shipyard. We currently live in the west of Ukraine, in Lviv, and we support displaced artists along with other residents of OSRZ-2.
I studied hairdressing and clothing processing by myself.
The basis of almost all my works is the beauty of change, metamorphosis. The environment plays an important role in my work. The reality of surroundings has become for me what I am trying to grasp. I think that people tend not to notice it and thus treat it badly.
my behance
https://www.behance.net/raiskii_raiiii
soundcloud
https://soundcloud.com/xraketa-568352160
last music project
https://www.behance.net/gallery/149331019/vixiii
last group release at label
https://www.likypidnohamy.com/